Що таке інсулінорезистентність? Причини, симптоми та рішення

Інсулін — гормон, який виробляє підшлункова залоза і який допомагає регулювати рівень глюкози в крові, дозволяючи цукру потрапляти в клітини та використовуватися як джерело енергії. Інсулінорезистентність виникає, коли клітини м’язів, жиру та печінки стають менш чутливими до дії інсуліну. В результаті глюкоза залишається в кровотоку, підшлункова залоза виробляє більше інсуліну, а надлишок цукру відкладається у печінці й м’язах або перетворюється на жирову тканину. З часом інсулінорезистентність може призвести до предіабету, а згодом — до цукрового діабету 2 типу. 

Ознаки та наслідки для здоров’я  

Інсулінорезистентність часто називають «мовчазним» ризиком, оскільки на ранніх стадіях вона може не викликати помітних симптомів, але впливає на багато сфер здоров’я. Вона підвищує ризик ожиріння (особливо накопичення вісцерального жиру), серцевосудинних захворювань, неалкогольної жирової хвороби печінки, метаболічного синдрому та синдрому полікістозних яєчників (PCOS). Деякі фізичні ознаки можуть вказувати на інсулінорезистентність: велика окружність талії (понад 102 см у чоловіків, понад 88 см у жінок), високий артеріальний тиск, підвищений рівень глюкози натще або тригліцеридів, низький рівень HDLхолестеролу, акрохорди (ниткоподібні бородавки на тілі) або темні оксамитові ділянки шкіри (акантоз нігріканс) та порушення менструального циклу. Оскільки багато ознак можуть бути непомітними, регулярні медичні огляди і лабораторні тести — найкращий спосіб виявити проблему на ранній стадії. 

Що спричиняє інсулінорезистентність? 

Поєднання генетичних та набутних факторів сприяє розвитку інсулінорезистентності. Основні фактори: 

• Надлишкова маса тіла, особливо вісцеральний жир навколо живота і внутрішніх органів, який провокує запалення й метаболічні порушення. 

• Низька фізична активність: регулярна рухова активність і силові тренування підвищують чутливість до інсуліну, тоді як сидячий спосіб життя сприяє набору жиру і погіршенню інсулінової чутливості. 

• Харчування з високим вмістом оброблених вуглеводів, насичених жирів і цукру спричиняє часті піки цукру в крові та хронічне навантаження на вироблення інсуліну. 

• Деякі ліки (наприклад, кортикостероїди, окремі препарати для лікування гіпертензії або психіатричних станів) можуть знижувати чутливість до інсуліну. 
  

Згодом постійно підвищений рівень глюкози стимулює тривале вироблення інсуліну. На початку підвищений інсулін може утримувати глюкозу в межах норми, але при тривалому навантаженні компенсаторні механізми виснажуються й розвивається предіабет або діабет 2 типу. 

Кого варто обстежити?  

Рутинне скринінгове тестування на діабет зазвичай починають близько 40 років у межах профілактичних оглядів, але більш раннє тестування рекомендоване при наявності факторів ризику. Лікар може порадити перевірку раніше, якщо у вас низька фізична активність, несприятливий ліпідний профіль (низький HDL або високі тригліцериди), сімейний анамнез діабету, високий артеріальний тиск, симптоми предіабету, гестаційний діабет у минулому або народження дитини з вагою тіла понад 4 кг. Діти та підлітки з надмірною вагою і додатковими факторами ризику теж можуть потребувати скринінгу. 

Діагностика та тести  

Не існує одного тесту, що прямо діагностує інсулінорезистентність, але кілька аналізів дають уявлення про метаболізм глюкози та ризики: 

• Тест A1C: відображає середній рівень глюкози за останні 2–3 місяці. A1C нижче 5,7% вважається нормальним; від 5,7% до 6,4% — предіабет; 6,5% і більше — діабет. 

• Рівень глюкози натще: вимірюється після щонайменше 8 годин голодування. Значення нижче 100 мг/дл — нормальні; 100–125 мг/дл — предіабет; 126 мг/дл і вище при двох вимірах — діагноз діабету. 

• Тест на толерантність до глюкози (2-годинний): після прийому стандартизованого солодкого розчину вимірюють рівень глюкози через 2 години. Менше 140 мг/дл — норма; 140–199 мг/дл — предіабет; 200 мг/дл і більше — діабет. 

• Також корисні ліпідна панель та інші маркери при ускладненнях або супутніх станах (метаболічний синдром, ССризики, PCOS). 

Оскільки методики і лабораторні референсні значення можуть трохи відрізнятися, лікар може повторно провести тести, перш ніж встановити діагноз, і розглядатиме результати в контексті загального стану здоров’я. 

Ускладнення при відсутності лікування  

Якщо інсулінорезистентність прогресує, хронічно підвищений інсулін і глюкоза спричиняють дисліпідемію, гіпертензію, атеросклероз і судинні пошкодження, що збільшує ризик інсульту, серцевих захворювань і діабету 2 типу. Раннє виявлення та лікування суттєво знижують ці ризики. 

Що можна зробити 

Не існує миттєвого лікування інсулінорезистентності, але послідовні і довготривалі зміни способу життя дуже ефективні. Основні підходи: 

• Більше рухайтеся та нарощуйте м’язову масу: аеробні тренування і силові вправи покращують чутливість до інсуліну, оскільки м’язи краще поглинають глюкозу. 

• Прагніть до помірного зниження ваги за потреби: втрата навіть 5–7% маси тіла може значно зменшити ризики, пов’язані з інсулінорезистентністю. 

• Обирайте збалансовану дієту, багату на клітковину: скоротіть вживання оброблених вуглеводів, доданих цукрів і надлишку насичених жирів; віддавайте перевагу цільним продуктам, нежирним білкам, овочам, цільним зернам і корисним жирам, щоб забезпечити ситість і стабільний рівень цукру. 

• Поліпшуйте сон і керуйте стресом. Хронічний недосип і постійний стрес підвищують рівні кортизолу й адреналіну, знижують інсулінову чутливість і підсилюють запалення — усе це підвищує рівень глюкози й ускладнює боротьбу з інсулінорезистентністю. Тому регулярний здоровий сон і техніки зниження стресу (релаксація, дихальні практики, режим дня) є важливою частиною профілактики та лікування. 

• Працюйте з фахівцями: команда з управління діабетом, ендокринолог, дієтолог або структура програми з контролю ваги допоможуть персоналізувати план, що враховує всі фактори. Поведінкове коучування щодо сну, стресу і формування звичок допоможе зберегти зміни в довгостроковій перспективі. 

Підсумок  

Інсулінорезистентність — поширений стан, який у багатьох випадках може бути зворотнім за умови своєчасних і комплексних заходів. Регулярний скринінг, цілеспрямовані зміни способу життя, управління стресом і сном та професійна медична підтримка знижують ризики й покращують самопочуття. Маленькі, послідовні кроки — більше руху, здоровіші харчові звички, достатній відпочинок і системний медичний нагляд — роблять велику різницю у відновленні інсулінової чутливості та захисті вашого здоров’я.